ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ ГРОМАДЯНСЬКИЙ  СОЮЗ

07.09.2018

Питання, з якими вкрай необхідно визначитися Воєнній розвідці України

Нинішнього року Головне управління розвідки Міністерства оборони України відзначає 7-го вересня 26-у річницю з дня свого створення. День цей – офіційне професійне свято воєнних розвідників України. Встановлений він був 1 червня 2007 року. Саме тоді «з метою виховання у військовослужбовців патріотизму, вірності військовій присязі та бойовим традиціям, підтримання на високому рівні престижу військової служби в органах військового управління, з'єднаннях та військових частинах розвідки Міністерства оборони та Збройних Сил України» міністр оборони України А.Гриценко підписав Наказ №302 «Про встановлення Дня Воєнної розвідки України».

А сама дата 7 вересня приурочена дня підписання Президентом України Леонідом Кравчуком у 1992 році Указу № 462 «Про Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони України». Фактично, даним документом було розпочато найновішу історію Воєнної розвідки України, як одного з важливих інструментів забезпечення національної безпеки і оборони України.

В одному зі своїх інтерв’ю генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, який був першим начальником Управління воєнної стратегічної розвідки Міноборони, акцентував увагу на тому, що Воєнна розвідка України з самого початку становлення мала патріотичні підвалини та будувалася на відданості молодій Українській державі. На його переконання, “Воєнна розвідка мала і певні складнощі, і, як показує життя, мала і перевагу... Я свідомо, в силу своїх особистих переконань, будував українську воєнну розвідку на делікатній, але суто національній основі. Ми делікатно та послідовно впроваджували національне питання, але без якоїсь зверхності до тої чи іншої нації, роблячи акцент суто на відданість молодій Українській державі, і як показало життя – цей підхід був дуже правильним”, – зазначив він.

Новим важливим етапом у становленні та утвердженні Воєнної розвідки України стало юридично-правове забезпечення її діяльності шляхом ухвалення 22 березня 2001 року Верховною Радою України Закону “Про розвідувальні органи України”, згідно з яким Головне управління розвідки Міністерства оборони України визначено розвідувальним органом воєнного відомства України та одержало статус спеціального органу державної влади.

Цим Законом також були визначені правові основи організації та діяльності державних органів, які здійснюють розвідувальну діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз, порядок контролю і нагляду за їх діяльністю, а також визначались правовий статус співробітників цих органів та їх соціальні гарантії.

Як показує досвід провідних іноземних країн, їхні воєнні розвідки мають досить широку сферу діяльності й не обмежуються виключно військовою тематикою. Не є винятком і Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ).

На основі зібраної та обробленої інформації, ГУР МОУ готує розвідувальні зведення та доповіді, які згідно з цим же Законом, надаються Президенту, прем’єр-міністру, до Верховної Ради, Ради національної безпеки і оборони, Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України. Викладені в них оцінки та висновки несуть у собі величезні навантаження й відповідальність, так як від них багато в чому можуть залежати рішення вищого державного та військового керівництва України, які мають бути адекватні реальній обстановці.

Згідно з цим же Законом, на розвідувальний орган Міністерства оборони України покладаються наступні завдання:

● добування, аналітична обробка та надання розвідувальної інформації визначеним Законом України «Про розвідувальні органи України» органам державної влади;

● здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розвитку, захисту та охорони державного кордону;

● участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологіями її виготовлення, незаконною міграцією у порядку, визначеному законом;

● вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та об'єктам державної власності за межами України.

У сьогоднішньому розвідувальному співтоваристві України Головне управління розвідки Міністерства оборони України займає гідне місце і поступово виходить на провідну роль. Викликано це і необхідністю відповідати на виклики російської збройної агресії, і тенденціями, що характеризують сучасне світове розвідувальне співтовариство, де системи воєнних розвідок, в силу цілого ряду об’єктивних і суб’єктивних причин, виходять на передній план.

Протягом 26 років свого існування Воєнна розвідка України була і наразі залишається важливою складовою системи забезпечення національної (перш за все, воєнної) безпеки України. Проте на сьогодні, в умовах продовження протягом 4,5 року російської збройної агресії проти України, можна без перебільшення сказати, що діяльність Воєнної розвідки України є однією з основних запорук існування української державності й її суверенності.

Залежно від характеру і масштабу поставлених завдань та призначення система Воєнної розвідки України поділяється на три складові частини:

● стратегічна розвідка – добування даних про воєнну політику країни-агресора і стратегії її реалізації; стан, склад, дислокацію збройних сил противника, їх сильні та слабкі сторони, погляди на характер і способи ведення війни; воєнно-економічний потенціал країни-агресора, стан і перспективи розвитку збройних сил, озброєння та військової техніки, заходи щодо безпосередньої підготовки до війни (агресії), плани та особливості її ведення; оперативне розгортання військ та обладнання ТВД тощо.

Головна задача стратегічної розвідки – пошук шляхів та розробка пропозицій на упередження війни або припинення агресії політико-дипломатичними способами. Організується вищим воєнно-політичним керівництвом держави;

● оперативна розвідка – добування розвідувальних даних про противника, необхідних для підготовки і проведення військових операцій.

Головна задача оперативної розвідки – оцінка оперативної обстановки та розробка пропозицій щодо підготовки і проведення оборонних (наступальних/контрнаступальних) військових операцій. Організується Генеральним штабом, штабом операції Об’єднаних сил, командувачами і штабами об'єднань і підпорядкованими їм органами та силами і засобами розвідки;

● тактична розвідка – добування розвідувальних даних, необхідних для підготовки і успішного ведення бою.

Головне завдання тактичної розвідки – оцінка тактичної обстановки та розробка пропозицій щодо підготовки і ведення бойових дій на визначених напрямках. Організується командирами і штабами з'єднань, частин і підрозділів, начальниками родів військ (сил), спеціальних військ і служб з'єднань та частин усіх видів збройних сил України.

Надзвичайно важливою задачею Воєнної розвідки України на сьогодні є отримання та наповнення доказової бази щодо російської агресії стосовно України, а також присутності російсько-терористичних військ та фактів застосування на Донбасі російського озброєння і військової техніки на українській території.

Про те, що ГУР МОУ на сьогодні відчутно виділяється на фоні інших спеціальних служб України, можна також сказати і по тій прискіпливій увазі, яку йому приділяє ворог. Складається таке враження, що протягом останнього часу для Кремля, окрім Воєнної розвідки України, більше не існує спецслужб. Інакше, як можна пояснити те, що всіх українських «терористів» вони зараховують до співробітників ГУР МОУ; всі внутрішні «розборки між бандформуваннями» на окупованих територіях Донбасу, зокрема ліквідацію їхніх ватажків і лідерів, вони теж вважають справою рук ГУР МОУ; затриманих у Росії та окупованому Криму громадян України також пов’язують з українською Воєнною розвідкою?

«Приписувати» українській військовій розвідці російські спецслужби можуть що завгодно, це абсолютно вписується в той шквал брехні та підтасовок, який Кремль у щоденному режимі вивантажує на голови світового співтовариства та української громади. З одного боку, така увага ворога саме до військових розвідників може розглядатися як злочинне політичне замовлення «гебістської» верхівки Кремля проти безкомпромісної (національно свідомої) Воєнної розвідки України, яка володіє найбільшою доказовою базою щодо російської воєнної агресії проти України. З іншого – подібні спекуляції є відображенням загального психозу кремлівського керівництва, яке відчуває, що обов’язково та невідворотно, скоріше раніше, ніж пізніше, постане перед Міжнародним судом у Гаазі та відповідатиме за всі злочини, скоєні в Україні.

У жовтні 2016 року в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України широкому загалу була також представлена емблема Воєнної розвідки України – сова, що пронизує територію Росії, та гасло воєнної розвідки «Sapiens dominabitur astris» («Мудрий пануватиме над зірками»). Фактично, ці емблема та гасло є своєрідним натяком на емблему воєнної розвідки Росії, на якій зображений кажан (для сов, як відомо, кажан є здобиччю), та її гасло «Вище нас – тільки зірки». Нові емблема та гасло ГУР МО України також викликали справжню істерію в російських владних колах.

Одним із найбільш важливих (серед інших) уроків 4,5 року «гібридної війни» Росії проти України слід вважати підвищення можливостей та ефективності розвідувальних органів України з метою своєчасного розвідувально-інформаційного забезпечення вищого державного та військового керівництва для прийняття ними важливих управлінських рішень у сфері національної (воєнної) безпеки, адекватних реальним загрозам.

У загальнодержавних заходах протидії зовнішній агресії та внутрішньому сепаратизму надзвичайно важливим є усвідомлення цілей і задуму противника, де ключове значення має ведення всіх видів розвідки (агентурної, радіоелектронної, спеціальної та військової) з використанням широкого спектру їх способів і засобів.

Особливо небезпечним в умовах «гібридних воєн» є «вкидання» ворогом в інформаційний простір спеціально спотвореної інформації (дезінформації), поширення непідтвердженої та суперечливої інформації (в т.ч. спаму). У такій ситуації виникає так званий ефект «психологічного туману», в результаті чого аналітики розвідувальних структур можуть дійти хибних висновків, що, в свою чергу, може призвести до прийняття вищим державним та військовим керівництвом неадекватних рішень або до значного ускладнення й затягування в часі процесу їх прийняття.

Отже, в умовах «гібридної війни» («гібридної» форми ведення бойових дій) особлива відповідальність лягає на плечі розвідувальних органів держави (перш за все, ГУР МОУ), а спеціальність воєнного розвідника (в т.ч. розвідника-аналітика) постає найбільш затребуваною спеціальністю.

Непередбачуваність і важкопрогнозованість розвитку обстановки, постійна зміна характеру загроз, мінливість тактики протистояння з боку країни-агресора – все це об’єктивно змушує розвідувальні служби діяти більш активно, наступально та гнучко під час виконання поставлених перед ними завдань добування достовірної інформації, передусім, випереджувального характеру.

Глибокий аналіз та оцінка отриманих відомостей, їх своєчасна аналітична обробка та надання достовірної розвідувальної інформації вищому воєнно-політичному й військовому керівництву держави створюватимуть сприятливі умови для досягнення перемоги над цинічним і безпардонним ворогом, а також уникнення зайвих жертв, руйнувань та витрат.

Динаміка воєнного протистояння в сучасних збройних конфліктах і війнах вимагає від розвідувальних органів також і відповідної адаптації до змінюваних форм ведення війни, проведення необхідних системних перетворень для забезпечення ефективних дій розвідувальних структур України в нових умовах воєнного протистояння.

Для цього, перш за все, вважається за доцільне та вкрай необхідне визначитися Воєнній розвідці України з наступними питаннями:

● які розвідувальні завдання на сьогодні стають пріоритетними;

● якими силами і засобами повинна вестися воєнна розвідка;

● як мають змінюватися система управління розвідкою та система розвідувально-інформаційного забезпечення в умовах «гібридної війни»;

● якою має бути раціональна взаємодія між розвідувальними органами і структурами в сьогоднішньому розвідувальному співтоваристві України;

● яких спеціалістів-розвідників має готувати система військової освіти;

● яку бойову, розвідувальну та спеціальну техніку пріоритетно має розробляти воєнна наука та виробляти оборонно-промисловий комплекс нашої держави;

● які зміни й доповнення доцільно внести до чинного законодавства України для створення необхідних умов для забезпечення максимально ефективних дій розвідки?

Як говорили свого часу класики розвідки: «Дешевої розвідки не буває». Військова розвідка України якісно і спокійно виконує всі покладені на неї завдання. Такий ритм її роботи є особливо важливим для того, щоб держава, яка вже протягом 4,5 року веде війну проти сильного, підступного та важкопрогнозованого ворога, почувалася впевнено у цій боротьбі.

Юрій Радковець, екс-заступник начальника Головного управління розвідки МО України (2000-2003; 2013-2015 рр.), кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу. Київ.